• Всі ми в своєму житті від чогось або когось залежимо. Оскільки живемо в суспільстві собі подібних і щодня підтримуємо свою життєдіяльність всякими «зовнішніми» продуктами, емоціями, сенсами. Чим же нормальне забезпечення себе всякими необхідними і корисними речами - такими, як відносини з людьми, їжа, напої, Інтернет, - відрізняється від патології залежності?
    Залежність стає патологичной, коли поступово «розмивається» здатність насичення. Іншими словами, втрачається почуття міри. Ніби як у людини зникає можливість сказати собі: «Стоп! Вистачить!» І зробити якийсь інший вибір способу себе задовольнити. Тут і зараз.
    це може статися у розглянутому нами зараз поле «Я та Інтернет»? Думаю, якщо моя присутність в Інтернеті поступово стане більш комфортним, ніж моя присутність у своєму реальному житті. В якихось важливих для мене аспектах.
    Взяти, наприклад, відносини з людьми. Для реальних відносин з реальними людьми скільки треба жодних рухів робити, щоб спочатку знайомитися, потім зустрічатися, де і як-то спілкуватися, намагатися робити всякі різні враження… І в реальності себе так… сильно «прикрасити» досить складно. І можливостей «напустити туману» замало, адже Інший може тебе як слід розчути-розгледіти. І замість того, щоб очароваться, взяти і відвернутися, наприклад.
    чи То справа спілкуватися в Інтернеті! Сидиш собі будинку в затишному продавленому кріслі, каву їси, або там сигаретку весь такий в засмальцьованому халаті, пальці в заусеницах, шльопанці на босу ногу… Хочеш - пукни, хочеш - носі поковыряй. І при цьому хочеться тобі поспілкуватися - ну ось «прям щас з ким-нитка» познайомитися - ласкаво просимо в Рай! За своїм уподобанням, твого вибору. Хочеш - на сайт знайомств, хочеш - в Однокласники, а хочеш - на який нитка форум «пуголовків», «світлому добром-вічному» поміркувати. Аватару собі, відповідну сьогоднішнього настрою на життя, або свою фоту, «причесану» і адаптовану до твого «бажаного способу Я», і ось ти - віртуальний у всій своїй чарівності і красі! Мало що пішло в спілкуванні «поперек» - де тут у нас клавіша Escape?
    І що ще в інтернет-спілкуванні підкуповує - агрессивничать можна скільки твоєї душі завгодно! У реальному житті все-таки доводиться більше «поправок» на можливі реакції навколишніх робити… І на можливі наслідки своєї агресії… А в Інтернеті - «пролаялся» досхочу, «поламав» всіх поголовно «виродків і бовдурів», і де тут у нас клавіша Escape?
    Так, ось для чого Інтернет дуже і дуже хороший. Для спілкування зі своїми проекціями. Проекція – це абсолютно нормальний психічний механізм. Здоровий такий. Спосіб освоєння нових для себе вражень через призму того, що з тобою у твоєму житті вже було. Нове адже завжди турбує і цілком може налякати. Щоб цього уникнути, хороший спосіб себе переконати, що ніяке це не нове. А цілком вже освоєний тобою старе. Взяти зі свого багажу найбільш підходящу поточної ситуації «картинку» і накласти її - спроектувати на реальність.
    У звичайному житті є маса цілком реальних способів свої проекції як-то коригувати. Ну там…, спостерігаючи за Іншим, за його поведінкою, реакціями, тілесними різними проявами… Інтонації голосу, паузами в словах…
    А в Інтернеті ти всіх цих теґів спілкування позбавлений. Перед тобою екран. На ньому - будь то імідж свого співрозмовника і слова, слова, слова… Яким надати свої смисли простіше простого. А свої смисли взяти зі своєї ж проекції-зображення свого досвіду, яка «тут і зараз» для тебе сюди, це спілкування, добре «прилаштовується»… Може, тому в Інтернеті часто прям таааакі пристрасті «киплять»… Закохуєшся - сперечаєшся - вiдкидаєш - ненавидиш!!! Емоції точно справжні. Але з ким ти тут, за великим рахунком, в контакті? Боюся, що саме з самим собою, зі своїми коханими, або отвергаемыми, порицаемыми частинами…
    Чи є у тебе в реальності які-то важко прохідні ситуації. У яких ти стаєш таким… беззахисним і від цього «переривчастим» - постійно контакту «выскакиваешь» незадоволеним. Наприклад, ситуації, коли хтось «старший» намагається вчити тебе розуму. Начальник свекруха, старший брат. І ти - раз у раз - потрапляєш тут в позицию «бідної крихти», яку «злі дорослі» кривдять. Розсердитися в реальності тобі чомусь зовсім не можна.
    Ну, наприклад, є таке ще з дитинства «припис», «не можна на дорослих злитися!» І ти, раз у раз, в подібних ситуаціях залишаєшся зі своєю непредъявленной злістю, образою, обуренням. Таким «маленьким і беззахисним» перед обличчям «великих і агресивних». І хотілося б тобі завершити хоч щось по-іншому, а страшно експериментувати з близькими. І тут Інтернет дає відмінну можливість «відіграти» свої роздратування, злість, образи. Для «відіграш» підійде практично будь-який персонаж, в нашому випадку, наприклад, хто-то просто старше тебе. Проецируешь, наприклад, свекруха, і відразу ж їй каааак «вдаришь» - «все хороше…»
    Звичайно, всі ці проекції і відіграш несвідомі. Але від цього вони ще енергійніше і заряженней емоціями виходять… І поки несвідомі, ніякого реального полегшення вони нам не приносять… на Жаль… Скоріше, виснажують.
    І ще про почуття. Почуття - це зупинене збудження або дію. Воно виникає, коли розрядка порушення по якимось причинам відкладається або просто неможлива. І чим більше нереалізованого порушення, тим гостріше почуття… Це я до теми «інтернет-любовей» зараз. Які часто дуже швидко «скисают» після знайомства в «реалі».
    Про мережеві ігри мені важко говорити, бо я про них практично нічого не знаю. Але якщо такого роду гра дає мені чудову і цілком безпечну можливість стійко відчути себе «найсильнішим» або «самим розумним», то тут є пастка впасти в емоційну залежність. Особливо для підлітків. Яким саме ось це - «я - самий-самий» - дуже важливо в їх кризі самовизначення.
    Ось і виходить, що Інтернет дає можливість прожити купу інших, яскравіше «розфарбованих» і «покращених» своїх емоційних життів. Причому покращених без реальних зусиль і праці, а однією лише силою своєї уяви…
    Я зараз далека від того, щоб говорити, що Інтернет - це погано. Зі свого досвіду знаю, що це навіть дуже добре! Але от може стати так… складно, якщо інтернет-зустрічі та інтернет-емоції потихеньку почнуть заміщати реальність.
    Ілюзії - штуки гарні, коли все-таки критичність до них зберігається. Коли своєї спостерігає частиною хоч іноді відстежуєш себе - реального. І тоді можеш запитати: «Чого тобі зараз хочеться? І які є способи це собі отримати?»
    Бажаю вам, щоб у вас завжди було кілька варіантів відповіді на це питання. І щоб хоча б один з цих варіантів був про Реальність.